Троха про Брата-2

Sep. 21st, 2017 01:11 pm
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
Як то кажуть - музикою навіяло.

У 2000 чи 2001 році, я вже точно не скажу (Кінн, коли були Ангмарські війни?) ми з покійним Олексієм Свиридовим їхали до Москви електричкою з Хотьково (саме з тих Ангмарських) та обговорювали межи собою "Брат-2".

Мені тоді фільм подобався. У мене був "Імперський" період, я читала "На чужом пиру" та "Ордусь" Рибакова, "Посмотри в глаза чудовищ" Лазарчука з Успенським, і навіть, прости Господи, Лук'янена. І докупи з тим читвом пішли "Истребители" того самого Свиридова - як хоробрі російські пілоти потай воюють з НАТОвцями в Сербії. За братушек-слов'ян.

Отже, я поділилася з ним своїм захватом від "Брата-2", а він почав лаяти це кіно на всі корки.

Його зауваження були цілком справедливі. Фільма шовіністична, імперіалістична та морально деградантська.

Але, заперечила я, ти ж сам написав таку книгу, де хоробрі росіяни побивають жалюгідних америкосів та англікосів заради братушек-слов'ян. Тобто, це не був закид - саме завдяки цій книзі я вважала його однодумцем-імперцем, книга мені дуже подобалась, і я була вражена просто в самісіньку печінку, дізнавшися, що ніяким однодумцем він не є, а книгу написав, власне, для грошей.

Ні, я не думаю, що він, якби не помер, був "Кримнашем".

Але, здається мені, він так і не побачив би жодного зв'язку між істерією "Кримнашу" та своїми "Истребителями".

Моралі не буде. 


Шана това!

Sep. 20th, 2017 09:55 am
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
(Героям шана)



morreth: (Default)
[personal profile] morreth

Тобто, не в тому, яким є Саакашвілі – політиком, людиною, неважливо.

 

Справа в тому, яку силу він зараз представляє, або представлятиме найближчим часом.

 

Я бачу в людей купу оптимізму, пов'язаного з тим, що ПОП злякався Міхо. Тому що таки дійсно злякався. Окей, може, з громадянством Саакашвілі не все було кошерно, але де написано, що громадянин іншої країни не може в’їхати в нашу? Навіщо був той цирк з конями, з затримкою потягу, з мінуванням? Аби спровокувати Ніколозовича на прорив? Ніколозич вже не стане більшим політичним небіжчиком, те, що мертве, померти не може. То навіщо?


 

Я вважаю, йдеться не про раціональні міркування. Люди, які раціоналізують всі підряд вчинки політиків, схожі на персонажа англійського анекдоту, який, дізнавшися, що його політичний супротивник помер, почав міркувати, який політичний зиск небіжчик з цього матиме. Політики живі люди, як і ми (хоча в це важко повірити), і інколи вони реагують на події, як і ми, радше спинним мозком, ніж головним. Реакція ПОП на Міхо здається мені саме спинномозковою, нерозсудливою.

 

Але чи є вона цілком безпідставною? Хіба завжди спинномізкова реакція – невірна? Якби воно було так, ми не еволюционували би до сапієнсів, вимерли раніше. Міхо дійсно небезпечний для ПОП, але не так, як вважають реформатори-романтики.

 

Ану, згадаймо, що ми знаємо про ПОП? Що він а) не любить крові; б) не вірить ні у який суспільний договір, а вірить у договорняки.

(взагалі я вважаю, що з концепцією суспільного договору повний мрак у всіх, хто досяг якоїсь зрілості за часів СРСР. Тут нічого не виправити, тільки сорок років по пустелі, а вважаючи на зростання СПЖ з часів Мойсеєвих, то й усі 60).

 

Готова побитися об заклад, що революцію гідності ми бачимо не так, як ПОП. З нашої точки зору, учасники Майдану та Небесна Сотня своєю кров’ю вибороли всім нам можливість вибрьохатися з пост-совкового лайна та нарешті переформатувати державу у щось людське.

Але з точки зору ПОП все було інакше: то він, людина розумна й сердешна, зупинив страшну гекатомбу, яка могла б іще тривати хтозна скільки, і хтозна скільки життів унести.  Ті, хто пер із фанерними щитами під кулі, у кращому разі є жертвами власної нерозсудливості. Саме через них Хуйло, скориставшись моментом, віджамкало Крим та простерло чоботи свої на Донбас, а ПОП, коли вже став Президентом, зупинив його (так, лише зупинив, а не викинув геть – але треба бути вдячними уже за те, що ми маємо). Своє президентство ПОП майже напевне вважає великою жертвою зі свого боку, бо нових привілеїв воно йому не дало, а геморою наробило. А ми, невдячні, ще дорікаємо йому тим, як повільно йдуть реформи і мляво провадиться АТО, та натякаємо на «посадити трьох друзів».

Саме тому ПОП не дуже святкує нас, тобто народ, тобто, з його точки зору, електорат. Ми ненадійні, на нас не можна спиратися, в нам пам’ять як в золотої рибки. Ми голосуємо за тих, хто насипле гречки, а молодь взагалі мала в дупі ті вибори. Ну то який сенс Порохові робити щось для нас? В нього є західні партнери, які дають кредити. В нього є тут приятелі, з якими ці кредити можна пиляти, і які свій час насиплють виборцеві гречки, аби той знов обрав Пороха та дав можливість пиляти кредити. Як, в біса, в цю схему вписуємося ми? Аж ніяк.

 

Тепер про Міхо. ПОП виписав Міхо з Грузії аби звітувати перед західними товаришами, що, мовляв, ось, реформи ведуться, і я навіть варягів запросив. Мені здається, що Міхо від самого початку хотіли використати як таран проти Коломойського, але, навіть якщо не так, то кінець кінцем воно так вийшло.

Бачити Міхо самостійним політичним гравцем – такого в ПОП не було. Та і в Міхо не було. Ніколи він не був самостійним політичним гравцем. Все «грузинське диво» ґрунтувалося на тому, що Захід давав гроші. Міхо й компанія жили на ці гроші, розкуркулюючи корумповану тодішню політичну елітку. Оскільки вони жили на західні гроші, вони мали можливість не шукати з еліткою компромісів, що позитивно вплило на імідж Міхо як безпощадного борця з корупцією.

Але коли Міхо приїхав до нас – виявилося, що на потоках грошей з заходу вже сидять. І на потоках зі сходу вже сидять. І взагалі нема в країні грошей, на яких ніхто б не сидів. Тож Міхо від початку не міг не шукати компромісів.

Він гадав, що компроміс з Порошенко дасть йому волю й недоторканість. Аж зась: Порошенкові треба було, щоб Міхо зачіпав лише тих, хто йому не свій. Щоб ця «антикорупційна» коза сорняк поїла, але не чіпала горох. Але ж ми знаємо, що то є неможливе навіть не тому, що суперечить природі кози, себто Міхо. Але це суперечить самій природі корупційних скандалів, коли одна порушена корупційна схема призводить до «ефекту доміно» та викриття інших, бо ніхто ж не такий лох, щоб, бувши відтисненим від кормушки, мовчати в тряпочку.    

Отже Міхо зробив свою справу та допоміг «підірвати» Коломойського. І зробився… не те щоб непотрібним, знайшли б йому врешті якийсь вжиток… Незручним. Як і інші варяги: Згуладзе, Балчун, Супрун. Його, зрештою, покликали в країну, щоб він робив ім’я Порошенкові, а не собі, то що він там собі надумав?

 Деякі мудрі Сократи кажуть, що готувалася операція «преємник» з Міхо в головній ролі, але Міхо через свій темперамент все обісрав собі й людям. Якщо правда – то осьо й красна ціна Міхеїлові Ніколозовичу та його реформаторству.

 

А ТЕПЕР НАЙГОЛОВНІШЕ.

Наразі вся наша політична илітка поділяється на три великі групи «за інтересами». Перша – це ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться у Росії. Це велика купа людей із великим впливом в уряді. Не будемо зараз кидатися словами «вороги», просто зазначимо, що бізнес-інтереси цих людей пов’язані з відверто ворожою державою. До цієї групи належать Фірташ, Ахметов, Льовочкін, та загалом більшість ригів та опів, які є тими ж самими ригами, навіть не дуже перефарбованими. До речі, ця група дуже добре засвоїла патріотичну риторику, і, як показала історія з блокадою Донбасу (яка призвела до зростання імпорту вугілля з Росії – і прибутків тих, хто на цьому нажився - у півтора рази), може дуже вдало використовувати патріотичні настрої.

Друга – ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться в Україні та на Заході. Це не значить, що вони наші друзі. Це значить що вони не зацікавлені у тотальному зубожінні українського народу, бо нема кому буде купувати ті цукерки. Але це ще не значить, що вони зацікавлені в процвітанні українського народу. Вони зацікавлені, як і перша група, лише у власному процвітанні, просто для першої групи наявність українського народу взагалі не є принциповою, навіть на свої виробництва вони можуть завезти в’єтнамців. Але у якості покупців товару в’єтнамців вже не імпортуєш, тому друга група інколи щось корисне для України готова робити.

І третя група – це люди, в яких бізнес-активів або нема взагалі, або вони є мізерними. Головний актив цих людей – це близькість до владних структур та можливість утворювати корупційні схеми. Зрештою, цей контінгент продається першим, або другим. Бо власне для того і йде у владу – продатися. Це Юля, це Ляшко, це дехто з депутатів останнього «призиву», які потрапили у ВР як майданівці та комбати.

Ви правильно здогадалися, Міхо належить до третьої групи.

І тепер ми повернемося до корінного питання: чого саме ПОП реагує на Міхо спинним мозком та первинними рефлексами?

Бо добре це знає: Міхо не проводир самостійної політики, він приїхав продаватися.

І якщо ПОП його не купить – а він не купить! – то хто?

Власне, в Україні є лише одна альтернативна сила.  Як я сказала вище, ця сила добре навчилась використовувати патріотичну риторику у власних інтересах. То що перешкодить їй використати у власних інтересах реформаторську риторику Міхо?

Власне, ніщо.

Оцього і треба боятися: що Міхо підвезе нам москаля, у найбуквальнішому сенсі сього слова.                                                                                                                                                                    

Некрологика

Sep. 18th, 2017 07:05 pm
spaniel90100: (Default)
[personal profile] spaniel90100
 Сегодня я узнала, что умер вот этот парень:
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1480402545309920&set=pb.100000205672862.-2207520000.1505739158.&type=3&theater

Он мне не сват и не брат, а просто хозяин любимого магазинчика компьютерных и фото-товаров. 
Но как это может быть... Нестарый, активный, спортивный... Вот уж кто должен был жить до ста двадцати... Авария? Перитонит?

И еще, оказывается, умер Генрих Нейгауз. Не тот, который Густавович, а тот, который Станиславович.
("Есаул"...)
http://www.classicalmusicnews.ru/news/heinrich-neuhaus-passed/
morreth: (Default)
[personal profile] morreth



Гаразд, скіпнемо той момент, що картинка насправді дуже образлива для мущін, бо виставляє їх діточками, яким у будь-якому віці потрібна мама. Роздивимося насамперед сам маніфест цієї картинки: я вибираю жінку, яка мене обслуговує.

Давайте запитаємо себе: що в цій ситуації отримує жінка? Якій зиск з того, що вона порається біля великої діточки, годуючи її та заганяючи мити ручки?

Секс? Та достобіса мужиків згодні на секс заради, власне, сексу. В жінки - ПРИ БУДЬ-ЯКИХ ЗОВНІШНІХ ДАНИХ - нема проблеми отримати секс просто так, не роблячи жодних зусиль по приготуванню Священного Борщу. Так, це навряд чи буде секс з принцом, але якщо потрібний не весь чоловік, а лише певна частина його тіла, то до зовнішньості не будеш дуже прискіпатися. Як у "Поверхніі озера": я в номері такому-то, двері не зачинені.

(це вже не кажучи про те, як жінки здатні доставляти одна одній і самі собі)

Є, правда, нюанс: так не завжди можна отримати ЯКІСНИЙ секс. Але подивимося правді у вічі: в обмін на Священний Борщ теж не завжди можна отримати якісний секс. Чоловіки щось якось ментально затрималися у повоєнних роках, і думають, що жінка кінчає вже від запаху фундосі. Ні, не кінчає. Тобто, є різні kinks, і на запах фундосі також, але, як і всі фетиші, цей не є дуже поширеним. І фундосі треба частіше прати.

Дітей? Це така сама історія, як із сексом: більшість чоловіків настільки любить сам процес, що радо стануть страйкбрехерами. До того ж, при наявності дитини чоловік часто - це ще одне вередливе та голодне немовля в домі, заради якого треба жертвувати часом та здоров'ям. Чоловік, здатний бути своїй дитині справжнім батьком, є алмазом рідшим за "Орлова". Шанси отримати такого серед тих, хто маніфестує свою потребу в обслуговуванні, є числом від'ємним.

Турботу та опіку? Та ну ж бо, яку турботу та опіку може надати велика дитинка, яка хоче "кушать і на ручкі"?

Прибічники "сімейних цінностей" ніяк не второпають: СІМ'Я НЕ ВИГІДНА ЖІНЦІ. Жирна крапка. Прикрий для чоловіків, але неспростовний факт полягає в тому, що жінці краще самій або в спільноті жінок. Настільки краще, що з давніх давен треба було вдаватися до суворого примусу, аби заганяти жінок в родини. Тиснути всією вагою держави, яка не визнавала за жінкою майнових та людських прав, Церкви, традиції.

Зараз, коли держава хоче, щоб жіноцтво працювало та сплачувало податки, церква курить ладан на лавці запасних, а традиція перетворилася на фарс, жінку тримає в родині лише сила звички. І цей останній фактор слабшає щороку: навіть на релігійному Заході України третина подружжів розлучається. На Сході та Півдні процент розлучень сягає 70%. Одного дня трест під назвою "шлюб" лусне, бо половині акціонерів - жінкам - він нічого не дає.

Шановні прихильники "родинних цінностей". Якщо ви хочете, щоб жінки повернулися до тих цінностей, вам доведеться дуже, дуже ретельно пояснити, що в них, власне, цінного.

Отакі пироги.

morreth: (Default)
[personal profile] morreth
Знйдене рік тому, але втрачене. Заберу сюди, абине втратити знов.

Что не так с "Последним кольценосцем"

 

Read more... )

Итак, в Мордоре происходит промышленная революция. Паровые машины, плавильни, шахты, станки и приставленные к ним пролетарии работают денно и нощно, выдавая на-гора огромные партии сравнительно дешевого железа, стекла, тканей, бумаги, и вообще "все, что нужно для души". Это все нужно кому-то продавать, а поскольку экономическая теория не поднялась еще выше меркантилизма, то продают за серебро и золото на север и запад, за сырье и продукты - на юг и восток. С юга же и востока поступают рабы, потому что от шестнадцатичасового рабочего дня пролетарии дохнут, резерв урбанизации исчерпан еще поколение назад, а орокуэнов и троллей в шахту и на завод не загонишь.

Экономика Севера начинает трещать и пошатываться. Во-первых, из оборота вымываются драгоценные металлы. Во-вторых, разоряются цеха и частники, не выдерживая конкуренции с дешевым мануфактурным мордорским товаром. В-третьих, феодалы, стремясь накупить побольше мордорских штук и диковин, увеличивают налоговый гнет, чтобы платить Мордору за них золотом.

В довершение всего на окраинах начинают пропадать люди - вастаки и орокуэны осваивают работорговлю на новых территориях. Ну а чего, им тоже хочется хороших острых ножей, добротных тканей и стеклянных бус, а за что все это купить, если свое отдавать в обмен жалко?

Когда разоряется уже и королевская казна, государи Гондора и Рохана спохватываются: так дальше нельзя. А поскольку политическая мысль не обгоняет экономическую, решение кажется королям очевидным: ВААААГХ!

И никакой магии. Почему Еськов вместо поиска экономических обоснуев для войны ищет магические?

Рискну предположить: потому что при любом реалистичном экономическом раскладе Мордор не получается той помесью новосибирского академгородка с Багдадом из "Тысячи и одной ночи", которая пригрезилась Еськову. Реалистичная промышленная революция не выглядит как рай для ученых и поэтов, она выглядит как адов ППЦ. В обсуждении я дожимал Заревича вопросом, почему у Еськова о техническом прогрессе Мордора только рассказывается, но не показывается? Где у мордорцев оружие, доспех, одежда, обувь массового мануфактурного производства? Где хотя бы арбалеты?

Я отвечу на этт вопрос здесь. Еськов не изображает реальную промышленную революцию в Мордоре по той простой причине, что Мордор с реальной промышленной революцией тут же перестанет походить на что-то белое и пушистое. Промышленная революция - это агрессивный захват рынков сбыта и сырьевых источников, а значит - неизбежные войны. Агрессивные войны.

Мордор с реальной промышленной революцией получился бы ну просто офигенно похож на толкеновский Мордор. И гнев отсталых окрестных стран на такой Мордор был бы справедлив, как гнев туземцев на англичан, голланцев и прочих колонизаторов.

А это уже резко противоречт творческому зпмыслу Еськова. Каковой состоит вовсе не в том, чтобы "представить себе мир Средиземья таким же реальным, как наш". А в том, чтобы оправдать Мордор, как бы для этого ни пришлось изнасиловать канон. Поэтому Еськов забивает на экономику и придумывает заговор сионских мудрецов магов.

Не верите? Ну, вот вам еще один момент как иллюстрация. Итак, у Еськова ради пущего реализму и орки и тролли - просто люди, кочевники и горцы.

Но вот эльфы у него - эльфы. Почему? В рамках того же реализма их нетрудно представить просто еще одной расой людей - магически продвинутой, долгоживущей, евгенически прокачанной, но расой людей. Это нисколько не повредило бы сюжету - то же самое протаскиваем Палантир в Лориен, другой кидаем в Ородруин, ну какая разница, какой формы уши у клопоели, если уж орков и троллей записали в люди?

Для сюжета никакой, для идеологии - огромная: главный враг, гад за гадом, должен быть нелюдем, чтоб его не жалко было.

Собственно, поэтому у Толкиена орки - нелюди.

То есть, Еськов нигде не улучшил ситуацию по сравнению с оригиналом в пользу реализма. С реализмом он поступает так же, как и с каноном: где можно - использует аккуратно, где нельзя - отрезает куски квадратной формы, пинками загоняет в круглые дырки и говорит, что так и было.

Вот например: я задался вопросом, почему в мире Еськова существует Валинор, но почему-то "никогда не существовало" Нуменора.

(И тогда вопрос, кем же основаны Умбар, Пеларгир и собственно Гондор?)

У этого вопроса на самом деле есть четкий ответ: Нуменор выпилен потому, что он самим своим существование мобрушивал идею "прогрессивного Мордора" - если у людей и без Мордора была великая империя со стальными кораблями и огнестрелом, то рушится  концепт "свет с востока для вшивого застойного Запада".

Зачем же Еськов все это делает?

Затем, что у него все подчинено единой идее. И эта идея - даже не показать Мордор белым и пушистым (Мордор Еськову вообще мало интересен, несмотря на все декларации, там действия почти и нет).

Эта идея - показать Запад злым и страшным. Источником всякого ужаса и ППЦа. "И часовню тоже".

То есть, за всеми еськовскими декрарациями стоит примитивнейший советский ресентимент: как это наш уютный Мордор с его академгородками проиграл холодную войну этим эльфам с вымороженными до дна глазами? Почему соблазнились эти очаровательные гондорцы/роханцы (восточноевропейцы и "бывший наш народ" в этих прибалтиках-украинах-беларусях)?

В общем, поскреби "скептика и агностика" - найдешь маленького комсорга.

2. СЮЖЕТ

Главый вопрос, который я задаю сам себе - как я это читал в 2000 году и не плевался за горизонт? Это же, для начала, просто ужасно написано. У героев нет языковых характеристик, все разговаривают одинаково, при этом неотличимо от авторской речи, убиться об стену. Километровые прогоны и лирические отступления про каких-то краснорубашечников, вся роль которых сводится к тому, чтоб довести героя из пункта А в пункт Б или просто появиться и тут же погибнуть. Но это фигня по сравнению с тем, как построен сам сюжет.

Он построен из роялей. Чуть более, чем полностью.

Судите сами: недобитые участники Мораннонской битвы Халадин и Цэрлэг пытаются вернуться домой и СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкаются на  закопанного в песок барона Тангорна, который хотел помешать резне в Тэшгольском ущелье, но не вышло, его одолели. Затем они идут по следам тех, кто устроил резню, выносят их на пинках и убивают командира их отряда эльфа Элоара. Ладно, пока вроде все нормально. Но тут на них СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкается последний назгул Шарья-Рана, который СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО знает все, что необходимо Халаддину для осуществления миссии по уничтожению Зеркала Галадриэли, каковую миссию может осуществить только он, потому что он СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО нечувствителен к магии.

(то есть, оцените качество резины: назгулы воюют против Гэндальфа и Лориэна, но такого ценного кадра, как неуязвимый для магии "пария" Халадин отправляют рисковать головой в качестве простого полкового лекаря и только проиграв войну, етической силой находят его в песках, где он мог умереть уже надцать раз, и поручают ему миссию, на исполнение которой отводится ему два месяца)

Для осуществления этой миссии надо достать где-то два Палантира, один протащить в Лориэн, а второй сбросить в Ородруин. СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО один есть в Дол-Гулдуре, откуда его можно забросить в Лориен планером, а второй - в Эмин-Арнен, буквально в двух шагах.

СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО спасенный Тангорн оказывается близким другом Фарамира. Более того, так же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что он когда-то был резидентом разведки Фарамира в Умбаре и знает там все ходы-выходы. Опять же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что убитый ими эльф Элоар - не просто хрен с бугра, а сын эльфийской министерши иностранных дел. А его старший брат руководит СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО умбарской резидентурой.

(прямо как в анекдоте - "Тут мне, Петька, фишка-то и поперла!")

Тангорн едет в Умбар продавать эльфам легенду о том, что Элоар жив и в плену у мордорской разведки. Но эльфы не дураки и покупать эту легенду не собираются. Дело почти провалено, как вдруг СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО Тангорна убивают по ошибке агенты Арагорна. Его любовница СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО расслышала предсмертное "не получилось" как "получилось".  Благодаря этим двум рояльчикам миссия в своей первой части имела успех: эльфы решили, что раз посредник убит, значит, дело серьезное, а Фарамир не дал отбой.

(а почему надо было так мудрить с Умбаром, если агентами Лориена начинен Минас-Тиритский двор? А чисто "чтобы слоники побегали")

Дальше веселей: миссия по доставке Палантра в Лориен. Представьте себе, СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО ключевой фигурант оказался братом возлюбленной Халадина! Каковой брат СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО не погиб в плену на каменоломнях, потому что СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказался конструктором планеров и планеристом и спецслужбы Арагорна его с каменоломен выдернули и поместили... в Дол-Гулдур, где СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО была открыта шарашка, на которой обманутые арагорновскими шпионами мордорские ученые ковали оружие возмездия - как они думали, для мордорского подполья, а на самом деле...

(вот тут у Еськова и появляется все, чего не было в Пеленнорской битве - и военная форма, и арбалеты, и обувь мануфактурного производства. Не прошло и 9/10 книги. Причем об арбалетах Еськов рассуждает много и со вкусом - вот только для лесной войны малыми отрядами, какая ведется в последних главах, арбалет не так хорош, как лук: скорость заряжания тут гораздо принципиальней, чем дальность полета стрелы и пробивная сила - за деревьями-то все равно дальше ста метров не видать, а ствол и с тысячефунтовым атяжением не пробить. То есть, в большой битве, где можно и нужно организовать стрельбу плутонгами, арбалеты не применялись, а в лесную стычку Еськов их запендюрил)

Оный брат возлюбленной Халадина выполняет миссию - но и сам СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО попадается в плен. Там он под действием эльфийских чар сливает информацию о Дол-Гулдурской шарашке. Эльфы накрывают шарашку,и при отступлении их оной СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО кармическая справедливость настигает нехороших спецслужбистов Арагорна. Мордорских умников тоже, но то таке.

В финале таки все подзрывается должным образом. Выжившие герои скачут на роялях в закат.

 


yutaku: (Default)
[personal profile] yutaku
Итак, сделать удачный выбор внутри дабл-байнда («какое бы действие или бездействие ты ни предпринял, тебе будет только хуже - какое действие предпримешь следующим, чтобы улучшить ситуацию?») для жертвы невозможно. Парадокс – он на то и парадокс, чтобы не иметь логического решения: он построен со встроенной ошибкой. Хуже того, именно попытки жертвы найти смысл и какой-то конструктив в происходящем дольше удерживают её в системе обратных связей, созданной для уничтожения смыслов.

Однако есть пара решений, которые жертва может в какой-то момент принять и которые её личную ситуацию изменят. Вот они оба.

Read more... )
kiratata: (Default)
[personal profile] kiratata
Пишет Илья Латыпов:
(выделение болдом наше - kiratata)


Нам жизненно важно быть услышанными. Услышанными и замеченными в любых наших проявлениях, а не только в тех, которые по душе тому, к которому мы обращаемся. Именно поэтому поддержка — это не утешение, хотя утешение тоже может быть важным. Как я сейчас понимаю, поддержка — это предоставление человеку возможности быть со мной именно таким, какой он есть сейчас. Если он проживает горе — дать возможность горевать со мной, без этих «все будет хорошо». Если он в растерянности — дать возможность быть в растерянности быть рядом, не забрасывать советами или рекомендациями. Но это возможно лишь тогда, когда для меня самого возможны, допустимы горе или растерянность, когда я не боюсь сам разрешить себе быть таким, и не боюсь развалиться, провалиться и не выбраться. Когда есть доверие к процессу — и к своему организму. Нам нужен близкий свидетель, который способен присоединиться к нам, разглядеть наше переживание — и не пытаться что-то сделать с ним.

Если в своих состояниях, обращаясь к другому, мы остаемся неуслышанными и неподдержанными, когда люди отворачиваются от того, что для них самих непереносимо, то тогда мы остаемся в одиночестве. К одиночеству добавляется его частый спутник - стыд. Стыд — это не просто ощущение собственной никчемности, ничтожности и желание исчезнуть. Наши переживания или действия становятся постыдными в тот момент, когда они не услышаны и не поддержаны другими людьми. Когда мальчик плачет, а его боль не слышат и твердят «мальчики не плачут» - он сворачивается. Боль и слезы не исчезают, но они становятся постыдными, и это не просто усиливает переживание — это его консервирует. Когда нам перед другими людьми нельзя быть слабыми, застенчивыми, чувствительными, испуганными (нужное добавить), то мы не перестаем быть такими, но вдобавок учимся стыдиться этих состояний. Стыд останавливает переживание, оно застывает в нашей душе, и никуда не исчезает. Стыд — это отсутствие поддержки в окружающем нас поле жизни, и не обязательно через прямое осуждение. Непрошеные советы и рекомендации усиливают стыд, потому что порождают ощущение, что все люди вокруг умеют и знают, как выбраться из тяжелой ситуации, один ты не знаешь или не умеешь. Поскольку беспомощность особенно «постыдна» для мужчин, то чаще именно мужчины склонны к попыткам «заткнуть» отчаяние, слабость и беспомощность других людей при помощи советов или прямых попыток что-либо сделать. Даже когда не просят. Но как раз эти попытки усиливают стыд.

Так рождаются запретные зоны в нашей психике. По словам психотерапевта и философа Г.Уилера, «если я, будучи ребенком, чувствую себя некоторым образом и обладаю определенным набором способностей, а вы, принадлежащие ко взрослому миру, требуете от меня совсем другого, чего я не могу вам дать — то единственно возможной интеграцией (нашего Я) для меня станет составление истории, в которой я чем-то плох и поэтому прячусь, пытаясь в меру сил если не исправиться, то хотя бы притвориться, что обладаю необходимыми качествами». И так, притворяясь, что у нас есть все, что необходимо для «зрелой и здоровой» личности, мы остаемся один на один с собственными чувствами и состояниями.
(...)

Сущность поддержки — принятие любого состояния человека, способность его выдержать. «Я вижу, что тебе трудно, я вижу тебя уязвимой, и я не отвернусь от тебя такой». Это трудно. В тот или иной момент жизни каждый человек сталкивался с непереносимыми для него переживаниями другого человека и отворачивался от них… А сущность самоподдержки — это принятие себя в любом состоянии, без попыток преуменьшить, обесценить или скрыть от себя самого свои переживания.


(отсюда)
kiratata: (Default)
[personal profile] kiratata
Колыбельная для пациента клиники "Кот и Пёс" в городе Выборге

Посвящается Оле и Юле


Здесь кислородом лечат ежат.
Здесь звери, как в Ковчеге, лежат
Бок-о-бок.
Кораблик по имени "Кот и Пёс"
Скользит над пучиной страхов и слёз,
Не робок.

В искусных ладонях его улов.
И палубы врачебных столов
Не зыбки.
И мы с тобою, ступив на борт,
Придём в залив Исцеленья, в порт
Улыбки.

Сердце моё, здесь помогут нам!
Я не отдам тебя ни волнам,
Ни бездне.
Прибор вздыхает, как океан,
И ветром жизни гонит туман
Болезни.


(прибор – Оксиген-концентратор)

10 сентября 2017

Тата Гаенко





...придём в залив Исцеленья, в порт Улыбки... )

Критичность и смысл

Sep. 9th, 2017 12:37 pm
yutaku: (Default)
[personal profile] yutaku
Теперь буду говорить о той непрошибаемой уверенности в себе, что свойственна дабл-байндерам – со способностью игнорировать последствия своих дейсвтий, обратную связь, что угодно. В комментариях к предыдущему посту давали несколько примеров того, как выглядит срыв такой уверенности, если уж он случился. Однако такие срывы у них могут не случаться долго, исключительно долго, в самых разных обстоятельствах.

Первым делом хочу указать ещё на одну категорию персонажей, у которых непрошибаемость позиции устроена так же, как у дабл-байндеров. Это ханжи. Read more... )
kiratata: (Default)
[personal profile] kiratata
Информация для тех, кто читает нас на Дриме:

Мы в очередной раз перекачали на Дрим из ЖЖ некоторую часть более-менее свежих постов, которые у нас в "Доме у дороги" в ЖЖ были, а на Дриме нет.

Поскольку мы не очень понимаем, появляются ли во френдленте свежеперекачанные посты, которые по своим датам свежими вовсе не являются (за лето, типа) - то, кому интересно, просто просмотрите по нашему дримовскому "Дому у дороги", чего вы, возможно, не видели, а хотели бы видеть:)

Profile

fish_n_lilies: (Default)
fish_n_lilies

September 2017

S M T W T F S
     1 2
34567 89
101112131415 16
17181920212223
24252627282930

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 01:17 pm
Powered by Dreamwidth Studios